Визначення місця проживання дитини в Україні

СОДЕРЖАНИЕ:
1. Чи підлягають судовому розгляду спори щодо місця проживання неповнолітніх дітей?
2. Яке доказове значення має висновок органу опіки та піклування у сімейних спорах?
3. Який орган опіки та піклування необхідно залучати при вирішенні спору про місце проживання дитини?
4. Які існують підстави для складання висновку?
5. Який орган опіки та піклування надає висновок?
6. Яким чином залучається той з батьків, який проживає у межах іншої адміністративно-територіальної одиниці?
7. Чи підлягає застосуванню принцип 6 Декларації прав дитини (малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю) у спорах про визначення місця проживання дитини?
8. Яким чином принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини» реалізовується у справах про визначення місця проживання дитини?
9. В яких випадках суду слід враховувати думку дитини при вирішенні сімейних спорів?
10. В яких випадках доцільно призначати психологічну експертизу у справах про визначення місця проживання дитини?

Чи підлягають судовому розгляду спори щодо місця проживання неповнолітніх дітей?

Суд має право вирішувати такий спір лише щодо малолітньої дитини.

У судовій практиці трапляються випадки вирішення спорів щодо місця проживання неповнолітніх дітей.

Такий підхід є помилковим.

Відповідно до наведених норм ст. 160, 161 СК суд має право вирішувати такий спір лише щодо малолітньої дитини, оскільки місце проживання неповнолітньої дитини визначається нею самою.

Така позиція викладена в постанові ВС у справі № 537/5119/15-ц від 25.01.2018 (http://revestr.court.gov.Ua/Review/71826278У).

Яке доказове значення має висновок органу опіки та піклування у сімейних спорах?

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У цьому випадку суд у своєму рішенні обов’язково повинен навести мотиви такої незгоди.

Який орган опіки та піклування необхідно залучати при вирішенні спору про місце проживання дитини?

Для відповіді на це питання необхідно звернутися до п. 72 Постанови КМ України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» зі змінами, внесеними Постановою КМ № 800 від 03.10.2018 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BFy).

Відповідно до цього пункту для розв’язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акту обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для таких висновків.

Які існують підстави для складання висновку?

Висновок органу опіки та піклування складається після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною й перевірки зібраних документів.

Який орган опіки та піклування надає висновок?

Ключовим при вирішенні питання щодо визначення органу опіки та піклування є не місце проживання позивача та відповідача, а місце проживання дитини. В такому випадку органу опіки та піклування забезпечується можливість відвідати дитину за місцем її проживання.

Яким чином залучається той з батьків, який проживає у межах іншої адміністративно-територіальної одиниці?

Участь такого батька (матері) необхідна для обстеження його житлово-побутових умов, проведення бесіди.

Виконання такої вимоги залежить від ініціативи такого батька (матері).

Для обстеження житлово-побутових умов він зобов’язаний звернутися до служби у справах дітей за місцем свого проживання стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складання акту обстеження, в подальшому надіслати його органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, який проводитиме бесіду з батьком (матір’ю).

Прогнозовано може виникнути ситуація, в якій батько (матір) ухилятиметься від участі при складанні висновку.

У цьому випадку його дії слід оцінювати з погляду норм ЦПК як неналежне виконання процесуальних обов’язків.

Чи підлягає застосуванню принцип 6 Декларації прав дитини (малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю) у спорах про визначення місця проживання дитини?

Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надається Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від. 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; «ратифікація», «прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають залежно від випадку міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв’язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов’язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надається Верховною Радою України, постанова ВП ВС справа № 402/428/16-ц від 17.10.2018 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76350762).

Яким чином принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини» реалізовується у справах про визначення місця проживання дитини?

При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов’язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини - можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган дає змогу дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування:

по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки із сім’єю, крім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або неблагополучна;
по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Таким чином, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов’язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв’язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016у справі № 6-2445цс16 та від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов’язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Постанова ВП ВС справа № 402/428/16-ц від 17.10.2018 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76350762).

В яких випадках суду слід враховувати думку дитини при вирішенні сімейних спорів?

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень ст. 12 ч. 1 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.) держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У вітчизняному законодавстві теж закріплено відповідні положення; зокрема, згідно з положеннями ст. 171 Сімейного кодексу України думка дитини має бути врахована при вирішенні питань, що стосуються її життя.

Основним питанням, яке виникає з приводу дотримання судами зазначених вимог, є те, з якого віку дитини її думка має враховуватися.

Слід звернути увагу, що законодавство, зокрема СК, не містить чіткої вказівки на вік, починаючи з якого думка дитини має враховуватися.

Частково це питання розкривається в ч. 2 ст. 160 СК, яка передбачає, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Таким чином, закон містить імперативну вказівку на те, що суд має враховувати думку дитини, яка досягла 10 років. На такі обставини звертає увагу і Велика палата ВС у справі № 402/428/16-ц від 17.10.2018 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76350762).

Однак вказана норма не означає те, що думка дітей молодшого віку не враховується.

Основним критерієм для вирішення цього питання є «можливість дитини висловити свою думку».

СС з прав людини зазначає, що суди не повинні щоразу заслуховувати покази дитини в суді з питання побачень з батьками. Рішення з цього питання залежить від конкретних обставин у справі з урахуванням віку і рівня розвитку дитини (Рішення СС «Сахін проти Німеччини»).

Аналогічні критерії (віку та рівня розвитку) для заслуховування думки дитини містяться в ч. 1 ст. 218 СК щодо усиновлення.

Таким чином, у справі про визначення місця проживання дитини, яка не досягла 10 років, при вирішенні питання щодо її допиту суду необхідно виходити з рівня розвитку дитини.

При цьому слід урахувати те, що законодавчо встановлено не ті умови, за яких думка дитини повинна бути врахована, а ті, за яких згода дитини не вимагається: відповідний вік, стан розвитку та здоров’я.

Згідно із ч. 3 ст. 171 СК суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (за винятком справ про усиновлення). Однак це не звільняє суд від необхідності з’ясувати думку дитини.

В яких випадках доцільно призначати психологічну експертизу у справах про визначення місця проживання дитини?

У випадку обґрунтованих сумнівів щодо встановлення аутентичності вибору дитини (ред. дивись попередній пункт), суду необхідно поставити на обговорення питання щодо призначення психологічної експертизи. Аналогічні висновки містяться в рішенні ЄС з прав людини «Хуснутдінов проти Росії»

При призначенні експертизи суду слід керуватися Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98).

П. 6.6 Інструкції містить орієнтовний перелік питань:

Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків (зазначити, якщо треба, одного чи обох із них), особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини?
Яким чином можуть вплинути умови виховання кожного з батьків на психологічний стан та розвиток дитини?
Чи залежить оцінка сімейної ситуації дитиною від впливу з боку батьків та інших дорослих?

У той же ж час експертні установи пропонують відповісти і на такі питання:

Чи спроможний малолітній з урахуванням його вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища надавати оцінку ставленню кожного з батьків до нього, виявляти прихильність до когось з батьків?
Чи є доцільним в інтересах дитини зменшення контактів з батьком (або зміна місця проживання дитини), враховуючи її вікові особливості, емоційний стан, індивідуально-психологічні властивості, рівень розумового розвитку?
Який вплив на психологічний стан дитини може здійснювати його батько / матір?
З ким (з батьком чи з матір’ю) дитина бажає проживати?
Якими індивідуально-психологічними властивостями характеризується особистість батька / матері дитини?
Який психологічний вплив виявляє (може виявляти) поведінка батька / матері на психічний стан і розвиток малолітнього?
Чи має батько / матір необхідні для виховання дитини психолого-педагогічні якості, враховуючи індивідуально-психологічні властивості, інтелект, властивості емоційно-вольової сфери, спрямованість особистості?
Чи вплине, а якщо «так», то яким чином, зміна умов проживання, виховання та оточення малолітньої дитини на її психологічний стан у випадку передачі дитини від матері до батька, з урахуванням наявності в останнього цивільної дружини, іншої малолітньої дитини (як приклад, можна і без умов)?
Чи сформована свідомість дитини про те, що вона живе в повноцінній сім’ї з рідними матір’ю та батьком?
Які наслідки появи в життєвому середовищі дитини ... як біологічного (рідного) батька дитини?
Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків (зазначити, якщо треба, одного чи обох із них), особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини?
Яким чином можуть вплинути умови виховання кожного з батьків на психологічний стан та розвиток дитини?
Чи залежить оцінка сімейної ситуації дитиною від впливу з боку батьків та інших дорослих?

Перелік документів для експертизи залежно від питань на експертизу:

медична документація;
особова справа;
шкільні характеристики і характеристики з місця роботи;
свідчення співучнів, педагогів, колег, друзів, знайомих, родичів та інших людей, з якими підекспертна особа близько спілкувалася.

У свідченнях рідних та близьких повинні бути відображені особливості її розвитку та поведінки, умов життя, оточення, притаманні їй схильності, захоплення, інтереси.

За наявності також надаються щоденники, листи, зразки творчості підекспертної особи.

КОРИСНІ МАТЕРІАЛИ:

Послуги адвоката

Послуги юриста

Корисна інформація